• Новини
• Спонcорам
• Бiблiотека
• Автори
• Пiдприємство

Громадяни — ЖКГ

Директору КП "КиївКомунСервіс"

04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 23,

далі Підприємство 1 або Заявник

Вих. №65 Від 04 жовтня 2021 р.

Громадянина України

П. І. Б.

Що мешкає за адресою: м. Київ,

***

далі — Споживач або Громадянин

Лист-відповідь

на претензію № 244-5-5612 від 22.09.2021

Заперечення щодо наявності заборгованості

Підстава:

некоректність нарахування заборгованості, неправомірне нарахування вартості, сум з оплати

наданих послуг з вивезення побутових відходів

Я, громадянин України, П. І. Б., далі Споживач або Громадянин, отримав 29 вересня 2021 року лист за №244-5-5612 від 22.09.2021, далі Лист або Претензія, — претензію на суму 1907,10 грн. від Підприємства 1. За ствердженням Підприємства 1 Громадянин має заборгованість перед Підприємством 1 на вказану суму.

Громадянин змушений підкреслити, що вважає розрахунки Підприємства 1 такими, що не відповідають реальному стану справ.

В даному Листі-відповіді, далі Відповідь, Громадянин надає деяких пояснень на підставі даних, наведених в додатках, разом Додатки:

— Додаток 1 — лист Громадянина вих. №26 від 12 червня 2019 року на адресу КП "КиївКомунСервіс", КК "Центр Комунального Сервісу", далі ЦКС, та ГІОЦ КМДА, далі ГІОЦ, (дані додатків до цього листа наведені в додатках до Відповіді) — на двох сторінках;

— Додаток 2 Таблиця 1 — оплата Громадянином послуг вивезення побутових відходів Підприємству 1 (на двох сторінках).

— Додаток 3 (на двох сторінках):

— Таблиця 2 — фактичний обсяг послуг вивезення твердих побутових відходів та відповідне нарахування їх вартості за даними Громадянина;

— Таблиця 3 — розрахунковий обсяг послуг вивезення побутових відходів та відповідне нарахування їх вартості за даними Підприємства 1;

— Таблиця 4 — тариф та обсяг послуг по утриманню будинків та прибудинкових територій за даними КК "Центр Комунального Сервісу";

Примітка 1. Дані в таблицях наведені за 2018-2021 рр. з моменту початку співпраці Підприємства з Громадянином.

— 1 —

Щодо бази для розрахунків

Громадянин вважає такими, що не відповідають дійсності, розрахунки Підприємства 1 вартості послуг на підставі некоректної бази для розрахунків, а саме кількості та якості побутових відходів, яки нібито вивезені Підприємством 1.

Громадянин вже звертався до Підприємства 1 — КП "КиївКомунСервіс", до КК "Центр Комунального Сервісу", далі ЦКС, та до ГІОЦ КМДА, далі ГІОЦ, з цим питанням — див. лист вих. №26 від 12 червня 2019 року — Додаток 1 до даної відповіді, далі Відповідь.

В рахунках повідомленнях, яки направляє ЦКС Громадянину вказано таке вивезення побутових відходів, приклад з Рахунку повідомленню станом на 01.09.2021 р.:

— ТПВ — обсяг 0,3584 м3 — тариф 176,26 грн./м3; (63,17 грн.)

— ВГбВ — обсяг 0,043 м3 — тариф 210,68 грн./м3; (9,06 грн.)

Сума — 72,23 грн.

Зауважимо, за даними Громадянина — сума вивезення побутових відходів за цей період — 10,93 коп.

1.1. Стосовно бази для розрахунків відносно ВГбВ.

Громадянин вже повідомляв, див. Додаток 1, Підприємство 1 та ЦКС, що його домогосподарство не виробляє предмет ВГбВ — великогабаритних відходів.

Виходячи з вказаної Підприємством 1 у якості боргу суми треба відняти вартість ВГбВ за весь період нарахувань, яка, наприклад за серпень 2021 року становить, за даними Підприємства 1, — 9,06 грн.

Згідно даних Таблиць 3.1.-3.4 Додатку 3 загальна сума ВГбВ, помилково нарахована за послуги, яки не надавалися, становить 281,01 грн. (двісті вісімдесят одну грн. 01 коп.).

Таким чином, загальна сума Претензії вже має бути зменшена на 281,01 грн.

1.2. Стосовно бази для розрахунків відносно ТПВ.

Громадянин вже повідомляв, див. Додаток 1 до даного листа, Підприємство 1 та ЦКС, що його домогосподарство виробляє предмет ТПВ — твердих побутових відходів у добовому обсягу — не більш ніж 0,002 м3 (2 літри), підкреслимо — на добу, що становить на місяць (31 день) — 0,062 м3.

Це менш ніж нараховують Підприємство 1 та ЦКС у 5,7 разів.

Згідно даних Таблиць 3.1.-3.4 Додатку 3 загальна сума ТПВ, нарахована Підприємством 1 або ЦКС за ці послуги, становить загалом 2240,48 грн. (дві тисячі двісті сорок грн. 48 коп.)

Однак за даними Громадянина згідно Таблиць 2.1.-2.4 Додатку 3 сума послуг з вивезення ТПВ становить за 2018-2021 рр. 396,74 грн. (триста дев’яносто шість грн. 74 коп.)

Тобто ризниця між фактичним та "нарахованим" обсягами послуг за період 2018-2021 рр. становить у цілому 2124,75 грн. (дві тисячі сто двадцять чотири грн. 75 коп.)

1.3. Стосовно збільшення тарифів.

Громадянин також повідомляв, що вважає щоквартальне збільшення тарифів Підприємством 1 та ЦКС, як це було у 2018- 2019 рр. — див. Додаток 1 — необґрунтованим.

Звертаємо увагу що тарифі ВГбВ і ТПВ зараз дуже збільшені відносно початкових 115,09 грн.м3 (поділ на ВГбВ і ТПВ не здійснювався).

Для ТПВ це збільшення від 115,09 до 176,26 становить 53,15 %.

Для ВГбВ це збільшення від 115,09 до 210,68 становить 83,06 %

— 2 —

Безальтернативне нав’язування постачальника послуг

Починаючі з 01 липня 2018 року Підприємство 1 надає послуги вивезення побутових відходів — далі ВПВ.

Причому споживачі, а серед них і Громадянин, не мали, фактично, права вибору, — це здійснено "в наказовому порядку".

С першого липня 2018 року послуги ВПВ винесені за межі тарифу оплати послуг Утримання Будинків та Прибудинкових Територій, далі УБПТ.

До того ж тариф послуг УБПТ не зменшено, тобто фактично здійснене різке подорожчання вартості як послуг ВПВ зокрема, так і комунальних послуг загалом.

Треба звернути увагу на те, що базовою основою нашого суспільства є свобода вибору, в нашому випадку — свобода вибору постачальника послуг ВПВ.

Однак громадяни України не мають можливості вибору постачальника послуг ВПВ за якістю та вартістю послуг.

Безальтернативне нав’язування постачальника послуг ВПВ — неможливість здійснювати вибір на конкурсній основі — призвело до того, що тарифи на послуги постійно підвищуються, при сумнівному зростанні якості послуг.

Слід підкреслити, що така ситуація, коли споживачі не мають вибору — розглядається як порушення Антимонопольного Законодавства України, а постійне підвищення тарифів кваліфікується в ньому як використання свого монопольного становища і визнається протизаконним — Підприємство 1 не має права збільшувати тарифи.

В умовах відсутності конкуренції, нагадуємо — конкуренція декларується як базова демократична цінність нашого суспільства, — Підприємство 1, мабуть, взагалі не прикладає ніяких зусиль щодо оптимізації своїх витрат — навіщо, якщо тарифі постійно підвищуються, а у споживача немає іншого вибору, немає альтернативи.

Ремарка 1. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов’язки регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги", далі — Закон 1.

Статтею 19 Закону 1 відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Як до цього відноситься примусове призначення обсягів та кількості побутових відходів, яки виробляються домогосподарством, причому цей обсяг нараховується значно більш за фактичний? Це суперечить духу та букві цього пункту.

Кінець тексту Ремарки 1.

— 3 —

Рівноправні та взаємно поважні відносини

Умова успішного господарювання — рівноправні та взаємно поважні відносини двох партнерів один до одного. Фактично, можливо стверджувати, що партнерських відносин між Підприємством 1 та Громадянином не існує — Підприємство 1 "грає в одні ворота" та встановлює пріоритет своїх прав над правами Громадянина.

Яскравий приклад — тарифи та обсяги. Громадянин позбавлений права їх оспорювати або обрати іншого постачальника.

Зауважимо, що договір з організацією, послуги якою надаються на безальтернативної основі, а вартість послуг встановлюються на користь постачальника послуг без врахування фактичного об’єму наданих послуг, договір, в якому не передбачено рівність прав та обов’язків партнерів, в нормальних умовах жоден суб’єкт господарювання заключати не буде.

Громадянин позбавлений права вибору постачальника послуг за ціною та якістю послуг, та позбавлений права внесення у договір своїх зауважень щодо умов договору.

— 4 —

Щодо відповідності Цивільному Кодексу України

За текстом Претензії Підприємство 1 робить деякі посилання на нормі Цивільного Кодексу України, далі ЦКУ.

Змушені нагадати наступне.

Стаття 1 "Відносини, що регулюються цивільним законодавством" Пункт 1 ЦКУ стверджує, цитуємо:

"Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників."

Стаття 3 "Загальні засади цивільного законодавства" ЦКУ стверджує, цитуємо деякі пункті:

"1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;

3) свобода договору;

4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

5) судовий захист цивільного права та інтересу;

6) справедливість, добросовісність та розумність."

Цілком очевидно, що примусове призначення обсягів ВПВ фактично кваліфікується як:

— свавільне втручання у сферу особистого життя людини;

— порушення принципів п. 6 статті 3 ЦКУ — справедливості, добросовісності та розумності.

Причому неможливість оскаржити таке примусове призначення обсягів ВПВ або внести зміні до цих обсягів відповідно фактичному обсягу ВПВ — див. Додатки — це порушення принципів юридичній рівності, вільного волевиявлення, свободи договору.

Громадянин вважає необхідним відповідно до даного листа та листа Громадянина вих. №26 від 12 червня 2019 року на адресу КП "КиївКомунСервіс", КК "Центр Комунального Сервісу" та ГІОЦ КМДА (Додаток 1) вимагати розроблення та підписання додатку до договору на вивезення побутових відходів між Підприємством 1 та Громадянином з зазначенням реальних обсягів побутових відходів.

Слід підкреслити, що сплата Громадянином у розмірі 7, 14 грн. у 2019 році, 8,00 грн. у 2020 р. та 10,00 у 2021 році, як щомісячна заява на виправлення перекосів щодо визначення обсягів ВПВ и нарахування сплати за їх вивезення повністю відповідає реальному становищу справ, є вільним волевиявленням Громадянина, відповідає принципу свободі договірних відносин та є підтвердженням юридичної рівності Підприємства 1 та Громадянина.

— 5 —

Щодо деяких стверджень Претензії

5.1. В пункті (абзаці) 3 Претензії стверджується, цитуємо:

"На сьогоднішній день, склалася ситуація, що нами, як Заявником, зобов'язання по Договору виконано в повному обсязі, а з Вашої сторони, як Боржника (Споживача) порушуються умови Договору, зокрема плата за послуги вноситься не в повному обсязі."

В даному реченні Підприємство 1 безпідставно називає Громадянина боржником, а також об’єднує поняття споживач та боржник, автоматично призначає будь-якого споживача послуг Підприємства 1 своїм боржником.

Це неправомірно з юридичної точки зору.

Цю дію Підприємства 1 Громадянин змушений розглядати, як факт психологічного тиску на Громадянина.

Як вже вказано у розділах 1-4 даного листа — Відповіді — Громадянин вважає що в рамках вказаного їм в Таблицях 2.1-2.4 Додатка 3 обсяг ТПВ має розраховуватися за даними та алгоритмом Громадянина.

Громадянин вважає, що вказаний Громадянином обсяг ТПВ вивезено Підприємством 1.

Громадянин вважає, що оплата послуг Підприємством 1 відповідно до вказаного об’єму здійснено Громадянином в повному обсязі.

Громадянин вважає, що Пункт 3 Претензії не є дійсним — Громадянин договір не порушує

5.2. В пункті (абзаці) 6 Претензії стверджується, цитуємо:

"Відповідно до п. 4.3. договору, плата за надані Послуги вноситься на розрахунковий рахунок Виконавця на підставі рахунку-повідомлення, який щомісячно направляється Споживачу."

В даному пункті не вказано, що Рахунки-повідомлення роздруковуються ГІОЦ, готуються ЦКС і, як відповідають ці дві організації на звернення щодо якості та правильності здійснення розрахунків, — вони обробляють дані, які їм надають замовники, в нашому випадку — Підприємство 1. Тобто, коли споживачі повідомляють про свою незгоду з чинними тарифами або с даними обсягів споживання, ці підприємства відправляють до замовника, а замовник посилає до чинного законодавства, причому посилається на загальні норми, яки враховують інтересі постачальника, але ж не інтереси замовника. Це таке замкнуте коло в якому споживач бігає по колу без надії домогтися уваги до його інтересів.

Коли ж Громадянин, будучи позбавленим можливості оскаржувати "діючі" норми споживання, яки не відповідають реальному споживанню, приймає рішення про самостійне нарахування сплати за послуги на підставі реальних обсягів ТПВ, його звинувачують в порушенні умов Договору, якій був йому нав’язаний з нормами, які з Громадянином не погоджено

Громадянин змушений наполягти на тому, що вказані в рахунках повідомленнях нарахування не відповідають дійсності, внаслідок чого Громадянин має наполягати на своєму варіанті нарахувань, не зважаючи на дані, що вказані у рахунках-повідомленнях і це не може вважатися порушенням умов Договору.

5.3. В пункті (абзаці) 7 Претензії стверджується, цитуємо:

"Відповідно до п. 5.2.1. договору, споживач (боржник) зобов'язується оплачувати в установлений договором строк послуги, надані йому за Договором".

В даному реченні Підприємство 1 вдруге безпідставно об’єднує поняття споживач та боржник, автоматично призначає будь-якого споживача послуг Підприємства 1 своїм боржником.

Це неправомірно з юридичної точки зору.

Цю дію Підприємства 1 Громадянин змушений розглядати, як факт психологічного тиску на Громадянина.

Громадянин не заперечує щодо виконання оплати в ті чи інші строки, але не вважає можливим сплачувати за послуги, яких не отримав.

За даними Громадянина згідно табл. 2.1.-2.4 обсяг ТПВ реально становить в грошевому еквіваленті 394,74 грн. За термін співпраці Підприємства 1 і Громадянина Громадянином перераховано на рахунок Підприємства 1, згідно данім табл. 5.1.-5.4 — 543,68 грн., тобто на 146,94 грн. більше, ніж потрібно.

Громадянин вважає, що з урахуванням цього факту ствердження про порушення строків оплати за договором неправильне, не має під собою підстав.

Громадянин вважає, що він не є боржником Підприємства 1.

5.4. В пункті (абзаці) 8 Претензії стверджується, цитуємо:

"Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов Договору, вимог кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться у певних умовах."

Громадянин підтримує цілком і повністю цей вислів, але змушений підкреслити, що ніде в чинному Законодавстві України не вказано, що споживач повинен сплачувати за послуги, які не надавалися, або заключати договір з умовами, які є несправедливими або є невигідними для нього.

Як вже було підкреслено у розділі 3 даної Відповіді, договір, в якому не передбачено рівність прав та обов’язків партнерів, в нормальних умовах жоден суб’єкт господарювання заключати не буде.

Умови співробітництва, яки нав’язані Громадянину Підприємством 1 знаходяться поза рамками ділової етиці та звичаїв ділового обороту.

5.5. В пункті (абзаці) 9 Претензії стверджується, цитуємо:

"Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України передбачено, що якщо договором про надання послуг встановлено плату, Замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, в строки та в порядку, що встановлені договором."

По-перше. Підприємство 1 об’єднує в цьому реченні (вислові) таки поняття, як обсяг споживання и тарифі в одному понятті розмір плати. Це некоректно, тому що обсяг споживання послуг (вироблення відходів) встановлено фіксованим поза залежністю від реального його об’єму, а тарифі встановлюються взагалі третьою організацією, яка не є суб’єктом договірних відношень між Громадянином та Підприємством 1.

По-друге. За ствердженням Підприємства 1 Громадянин повинен оплатити "надану" послугу, але ж не винен сплачувати послугу не надану — тобто Громадянин не повинен сплачувати за послуги, яки не надавалися. Що Громадянин і робить — він сплачує тільки за ту послугу и в тому обсязі, яку фактично отримує (за тій об’єм відходів, який генерує).

По-третє. За логікою Підприємства 1 Громадянин повинен "добрати" різницю між обсягами ТПВ, вказаними в договорі и реальними обсягами. Але ж це примушення споживання товарів и послуг и вироблення відходів, що Громадянин не повинен робити і не може зробити принципово — це не доцільно, фізіологічно неможливо, і Громадянин не має потреби "вироблення" такої кількості відходів і не має того рівня доходу, який би забезпечив йому можливість "вироблення" такої кількості відходів.

По-четверте. В оферті до вказаного Договору Підприємством 1 підкреслено, що воно "пропонує" Громадянину укласти Договір — Громадянин здійснюючі оплату послуг Підприємству 1, підтверджує, що не заперечує щодо надання послуг вивезення побутових відходів Підприємством 1, але ж це не є підтвердженням згоди на всі умови Договору — встановлення розміру оплати Громадянином послуг Підприємства 1 відповідно до фактичного об’єму відходів є його правом та відповідає умовам договору.

По-п’яте. За даними Громадянина згідно табл. 2.1.-2.4 обсяг ТПВ реально становить в грошевому еквіваленті 396,74 грн. За термін співпраці Підприємства 1 і Громадянина Громадянином перераховано на рахунок Підприємства 1, згідно данім табл. 5.1.-5.4 — 543,78 грн., тобто на 147,04 грн. більше, ніж потрібно. Громадянин вважає, що з урахуванням цього факту ствердження про порушення строків неправильне.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного посилання на ч. 1 ст. 903 ЦК України, як таку, що не виконується, в даному випадку неправомірно.

5.6. В пункті (абзаці) 10 Претензії стверджується, цитуємо:

"Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом."

Як вже вказано в пункті 5 параграфа 5.5 розділу 5 даної Відповіді, а також в інших розділах Відповіді Громадянин не є боржником Підприємства 1.

Якійсь борги Громадянина перед Підприємством 1 відсутні.

Ствердження пункту (абзацу) 10 Претензії не має відношення до Громадянин, ніяких штрафних санкцій до нього не може бути застосовано, боргу не існує, тобто нарахування процентів на борг не може бути здійснене в зв’язку з його відсутністю.

5.7. В пункті (абзаці) 11 Претензії стверджується, цитуємо:

"Враховуючи вищевикладене, на підставі ст.ст. 525, 526, 625 ЦК України, з метою врегулювання спору мирним шляхом, — ВИМАГАЄМО…"

Громадянин вважає таке висловлювання Підприємства 1, цитуємо: "з метою врегулювання спору мирним шляхом, — ВИМАГАЄМО" некоректним та неетичним.

По-перше. Звернення до суду не є початком якихось військових дій між партнерами. Суд, це та інстанція, метою існування якої є з’ясування істини та установлення справедливості у тому разі, якщо партнери не надійшли згоди без незалежного арбітражу. Оголошувати звернення до суду війною — Громадянин навіть не в змозі якось кваліфікувати таке висловлювання Підприємства 1.

По-друге. Громадянин поважає труд працівників Підприємства 1, але не згоден з алгоритмом, методикою нарахування вартості послуг та базовими даними, які покладені в основу розрахунків.

По-третє. Незгода Громадянина з алгоритмом, методикою нарахування вартості послуг та базовими даними, які покладені в основу розрахунків не є приводом обдерті його "як липку", змушуючи сплачувати за послуги, яки не надавалися, нараховував проценти та інфляційні очікування на вартість послуг, яки на надавалися — тобто, фактично, на "повітря", заміст того, щоб навести лад у підрахунках вартості наданих послуг.

5.8. В пункті (абзаці) 12 Претензії стверджується, цитуємо:

"У 10-денний строк з дати отримання даної претензії сплатити борг перед Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" в повному обсязі, шляхом перерахування коштів на КП "Київкомунсервіс"…

Громадянин змушений зауважити наступне:

По-перше. Досвід спілкування с комунальними службами дозволяє стверджувати, що всі відповіді на запити Громадянина готуються місяць. Не є виключенням і Підприємство 1, яке також готувало відповідь на звернення Громадянина місяць. Змушені підкреслити, що Підприємство 1, намагаючись встановити для Громадянина термін оплати неіснуючого боргу у повному обсязі в десятиденний строк, порушує права Громадянина та принцип рівності у відносинах між партнерами.

По-друге. За чинним Законодавством України Громадянин має право на розгляд Претензії Підприємства 1 і надання відповіді, в якої має право висловити свою позицію, свою особисту думку, а Підприємство 1 повинно цю Відповідь розглянути за її суттю та надати повну та вичерпну відповідь на кожен її пункт.

По-третє. Категоричність стверджень Підприємства 1 і встановлення таких термінів виконання вимог Підприємства 1, зроблених в такий формі, є фактом психологічного тиску на Громадянина.

5.9. В пункті (абзаці) 13 Претензії стверджується, цитуємо:

"У разі не виконання заявлених у даній претензії вимог у встановлені строки, залишаємо за собою право на звернення до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання щодо сплати суми боргу та сплати штрафних санкцій, з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних за користування коштами, з покладенням на Боржника додатково всіх судових витрат, у тому числі судового збору та витрат на правову допомогу."

5.9.1. Підприємства 1 намагається покарати Громадянина двічі — і накладенням (нарахуванням) процентів — перша "кара", і нарахуванням інфляційних очікувань — друга "кара". Громадянин змушений нагадати, що двічі за одне і те ж не карають.

5.9.2. З яких саме підстав Громадянин може бути повинен сплачувати штрафні санкції за користування грошима, якщо це неіснуючі гроші — нагадуємо — вартість послуг, які не надавалися.

Розглянемо послідовність дій Підприємства 1 та Громадянин в контексті погроз Підприємства 1 щодо нарахування штрафних санкцій.

5.9.3. Громадянин не є ініціатором співробітництва з Підприємством 1 — його змусили до співпраці.

5.9.4. Отримавши Рахунок-повідомлення станом на 01 серпня 2018 року, який надруковано ГІОЦ за даними ЦКС Громадянин вперше дізнається, що додатково до сплати за УБПТ він повинен сплачувати послуги ВПВ, причому тариф на УБПТ не зменшився, тобто вартість послуг вивезення відходів в тарифі УБПТ залишилася. Таким чином, Громадянин вже сплачує послуги ВПВ двічі, двом різним окремим організаціям, причому фактично вивіз відходів здійснює тільки одна з них.

5.9.5. Громадянин звертає увагу на кількість відходів, за вивезення яких від повинен сплачувати. Підраховує фактичну кількість відходів та порівнює її із тією, за яку від нього потребують сплати. Різниця дуже велика.

5.9.6. Громадянин звертається за роз’ясненнями до відповідних організацій та служб. Йому відповідають, надають посилання, зауважимо, у місячний строк, на нормі і правила чинного Законодавства, які примусово встановлюють для Громадянина тарифи та норми и нібито виправдовують втручання в його особисто життя.

5.9.7. Громадянин вважає, що така поведінка не тільки не має рації, а ще є такою, що порушує його права, і починає сплачувати за послуги відповідно до реальних обсягів відходів, яки він надає для вивезення.

5.9.8. Підприємство 1 вважає оплату своїх послуг Громадянином такою, що не відповідає умовам договору и надає Претензію.

5.9.9. Громадянин надає Відповідь на Претензію.

5.9.10. За змістом листування з комунальними службами, Підприємством 1, за змістом Претензії, Відповіді, Громадянин задає такі питання:

1. Чому у Громадянина залишилось тільки право мовчки сплачувати за послуги, які не надавалися.

2. Чому Громадянин не може відмовитися від збільшення тарифів і чому він повинен сплачувати за послуги, які не надавалися, або за товар, якій він не отримав.

3. Чому з’являються якійсь люди, вигадують якійсь послуги, якійсь об’єми, примусово роблять Громадянина боржником, на неіснуючий борг нараховують йому штрафи та проценти, погрожують йому війною в суді і таке інше.

— 6 —

Щодо деяких посилань у Претензії

6.1. В преамбулі к Договору "Про надання послуг з вивезення побутових відходів" Підприємства 1, далі Договір, пункти (абзаци) 2 і 3 стверджується, цитуємо:

"фізичні особи-мешканці міста Києва, далі Споживачі, а кожен окремо – Споживач, далі разом – Сторони, а кожна окремо – Сторона, уклали цей договір про надання послуг з вивезення побутових відходів, далі Договір.

Договір є публічним відповідно до статті 633 Цивільного Кодексу України та його умови є однаковими для всіх Споживачів."

Треба зауважити, що Підприємство 1 акцентує увагу саме на цій статті.

Роздивимось її зміст, цитуємо:

"Стаття 633. Публічний договір

1. Публічним є договір, в якому одна сторона — підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

2. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

3. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

4. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.

5. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

6. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними."

Звертаємо увагу Підприємства 1 що в пункті 1 цієї статі чітко визначено, цитуємо: "кожному, хто до неї (Сторони) звернеться", це є обов’язкове правило, у випадку порушення якого договір визнається нікчемним — підкреслимо, Громадянин не звертався до Підприємства 1 щодо укладання Договору на вивезення відходів.

Громадянин має добру волю, цінує людську працю, вважає чистоту на вулицях необхідною складовою нормального життя, але ж це не може бути приводом для шаленого збільшення тарифів та встановлення наскрізь нереальних норм.

Нагадуємо, в оферті до Договору чітко визначено, цитуємо, "пропонує укласти Публічний Договір", це передбачає можливість відмови від його укладання та приєднання до нього, можливість припини його дію, якщо таке бажання виникне у споживача, можливість встановлення справедливого нарахування вартості послуг виходячи із реального їх споживання.

Слід підкреслити, що Підприємства 1 неправильно трактує Пункт 2 Статті 633 ЦКУ, цитуємо: "Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги."

Однакові умови аж ніяк не означає, що має бути одне для всіх споживачів значення обсягу споживання, тобто об’єм сміття, що вивозиться. Однаковим в контексті цього пункту може бути тариф, а обсяги ВГбВ та ТПВ можуть бути різними і їх різний об’єм не може бути підставою для визнання публічного договору нікчемним.

— 7 —

Щодо посилань до Цивільного Кодексу України

Громадянин вважає обрані посилання Підприємство 1 до норм Цивільного Кодексу України, далі ЦКУ, обмеженими інтересами лише Підприємства 1 без розгляду та прийняття до уваги інтересів Громадянина і звертаю увагу Підприємства 1 на наступні статті ЦКУ, на які Підприємства 1 свідомо не бере до уваги:

7.1.1. Порушення прав Громадянина — Стаття 13. Межі здійснення цивільних прав Пункт 3, цитуємо: "Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах."

7.1.2. Стаття 13 Пункт 4, цитуємо: "При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства".

7.1.3. Зловживання монопольним становищем на ринку, Стаття 13 Пункт 5, цитуємо: "Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція."

7.2. Примушення Громадянина до здійсненню дій, які не є обов’язковими для неї і не можуть біти виконаними — Стаття 14. Виконання цивільних обов'язків Пункт 2, цитуємо: "Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї." Нагадуємо, Громадянин не може "виробляти" сміття більш ніж це можливо від його природи та фізіологічних особливостей людини, а вимоги сплачувати за більшій об’єм послуг є порушенням його прав.

7.3. Громадянин має право сплачувати за послуги Підприємства 1 відповідно до фактичних обсягів ТПВ — Стаття 12. Здійснення цивільних прав Пункт 1, цитуємо: "Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд."

— 8 —

Щодо використання норм інших законів та кодексів України

Якщо Підприємства 1 вважає свою присутність на ринку важливою, воно має розуміти, що її діяльність відноситься до сфери дій таких законів України, як Господарський Кодекс України, Закон України "Про підприємницьку діяльність", тощо, мабуть навіть більше, ніж до норм ЦКУ — який потрібен Підприємству 1 тільки внаслідок того, що саме у ньому надається визначення поняття "публічний договір".

Враховуючи вищевикладене,

ПРОПОНУЄМО:

1. Вважати розрахунки Громадянина дійсними і такими, що відповідають реальному стану справ;

2. Визнати відсутність боргів Громадянина перед Підприємством 1, як і боргів Підприємства 1 перед Громадянином станом на 05 жовтня 2021 року;

3. Надати Громадянину відповідно до його даних додаток до Договору з вказаними їм розмірами послуг вивезення ТПВ щомісяця, а ВГбВ при наявності.

4. Надати відповідні дані ЦКС для здійснення перерахунку.

З щирою повагою, вдячний за співпрацю,
Підпис, П.І. Б.