• Новини
• Спонcорам
• Бiблiотека
• Автори
• Пiдприємство

Там, де ані родичи, ні друзі

Не топтали росяну траву,

В замку найхимерніших ілюзій

Нині королевою живу.

Я сама його побудувала

За давно омріяним взірцем.

Я сама себе коронувала

Осяйним ромашковим вінцем.

Понад замком висяться дерева

I прив'яло пахне сіножать.

Ну і де ж таки не королева -

Руки на колінах возлежать!

А на них рясніють невідмиті

Чистотілу цятки золоті.

I на троні, лантухом укритім,

Трішечки тривожно в самоті.

Ось і вечір, лицар срібновусий

Йде над тихим шерехом трави.

Я йому доземно уклонюся,

Не впаде корона з голови.

***

Цей сірий-білий кіт неволохатий

Колись прибився до моєї хати.

I прозира з його очей німа

Душа того, кого давно нема.

Дорожний пил струсивши з підошов,

В моє життя він стрімко увійшов

У теплу пору благодатных жнив -

Той чоловік, який мене любив.

А потім листя опадало з віт,

А він тримав і осявав мій світ,

Неначе зірки видиво ясне -

Той чоловік, який любив мене.

...По зимньому сивіє голова,

А він за обрій тихо відплива,

Сипнувши приском щемного жалю,

Цей чоловік, якого я люблю.

***

Знов, наче вітер з верховіть,

Кохання за межею.

I тільки тінь твоя стоїть

У мене над душею.

Струмить часу грімкий потік -

Минущих днів личина.

I тільки тінь твоя навік

У мене за плечима.

А обірветься течія,

То знаю достаменне -

Стояти буде тінь твоя

У головах у мене.

***

Змокло на дощі вороненя.

Каркають сполохано ворони -

Бо його людина здоганя

I нема малому оборони.

Захова під куртку. От і все.

Чи кричіть, чи не кричіть, пернаті.

I куди ж вона його несе?

Що робити буде з ним у хаті?

А мале пригрілось у теплі,

Тулиться, носате, чорно-сіре.

Руки обережні і незлі

Нетривку підтримують довіру.

Вщухне злива - я тебе пущу,

Підхарчуйся, набирайся сили,

Щоб вгорі наперекір дощу

Крила не стомляючись носили.

Бо запрагла, бачиш, висоти,

Щоб не згинуть в світі навісному,

Крихітка людської доброти,

Від душі дарована живому.

2007