До головної...

Золота Доба 2007, №5 (6).


ПОЕЗІЯ


Ладо Гегечкори.

У кінець |  Попередня |  Наступна |  Зміст |  Повернутись...

БЕРСЕРКИ


Кріз пальці скручені дерев,

Світив на землю повний місяць,

I заричавши, наче лев,

В свою свідомість занурися,


Відкрий свою звірячу суть,

Знайди таємне, третє око,

Що є в душі твоїй глибоко,

Де серце пазурі гризуть.


Тобі вдалося, вмить звершилось,

I місяць хижий враз померк,

Тебе, мене і нам подібних

Назвали іменем - берсерк.


Тепер ми воїни безсмертні,

Які кохають тільки смерть,

Пророки слова мудрих предків,

Що ворогів прогонять геть.


Безстрашні в битві, чесні в вірі,

Перунів полк дітей Землі,

Ми сенс життя знайшли у тому,

Щоб його втратить назавжди.


За Вкраїну, за свободу й віру,

Ми йдемо із вами знову в бій,

Щоб загинути за правду щиру,

Але ворога прорвати стрій,


Не плач Вкраїно, сліз не треба,

Так ми помремо, як і всі...

Зкінчились сльози, я - берсерк.

Не вартий я твоєй сльози.



ТРИЗНА


Стяг синьо-жовтий у небі горить,

Рать Перунову ведучі до бою,

Гетьман вказав булавою на схід,

Кожен козак має бути Героєм,


Рвуться хоробро берсерки у бій,

Ріжуть повітря онуки Стрибога,

Вої хоробрі святої землі,

Б'ються з вовками чужого пророку!


Оком орлиним з Карпатських хребтів,

Наче батько, на блудного сина,

В бік візантійських зрадливих церків,

Грізно взирає сварожа дружина.


Крізь неосяжні поліські степи,

Там, де посів на престолі Ярило,

В славу своїх православних Богів,

Нас поведе Богом даний Гатило.


2007