• Новини
• Спонcорам
• Бiблiотека
• Автори
• Пiдприємство

Під час однієї вечері, вже за чаєм, зайшла мова про вживання насильницьких методів. Я висловив думку, що деякі лякаються людей, а інші - речей.

Головний інспектор Хезлерігг надав цим словам більше значення, ніж вони заслуговували, і запитав, що, саме, я мав на увазі.

- Наприклад, хтось боїться начальства, а інші - небезпечних лез.

- Мені здається, що жахи такого роду - явища скороминучі, - заявив Хезлерігг. - Все це змінюється з роками... або з набуттям досвіда. Мені в нинішньому положенні не дуже часто доводиться наражатися на насильницькі діяння. (Хезлерігг займав посаду одного з головних інспекторів Скотланд Ярда)

- Змолоду, - продовжував Хезлерігг, - коли мені доводилось чергувати в поліцейскому відділку, я найбільше не любив п'яних жінок. Зараз повинен визнати, що погляди мої змінились. Спробую описати вам людину, чиєї ворожнечі я побоювався би зараз більш за все.

Запала тиша, під час якої я спробував уявити жахливого злочинця, здатного злякати того, хто сидів поряд зі мною, - міцного, врівноваженного чоловіка з червоним обличчям і сірими очами.

- Отже, це повинен бути англієць, - повідомив нарешті Хезлерігг, - в будь- якому випадку, англосакс, ближче до середнього віку, бізнесмен .. Йому повинна бути добре знайома зброя скажімо, як колишньому піхотинцю, ветерану світової війни. Достеменно він повинен бути знавцем... знавцем в застосуванні насильницьких методів. Він повинен свято вірити в слушність того, що здійснює... але ні за які гроші він не дозволив би собі надмірно захопитися. Моторошно уявити, що було б, якби такий джентельмен узяв мене в роботу. Його нічого б не втримало!

- Ви маєте на увазі дійсний випадок? - запитав я, відчувши його бажання.

- Так, - поволі відповів Хезлерігг, - так, це дійсний випадок. Це все було багато років тому... коли я був молодим інспектором. Навіть зараз я повинен бути обережним з прізвищами, оскільки, якби все це раптом розкрилося... А в тім, поміркуйте сами.

Інспектор Хезлерігг познайомився з Коллетом (з тих самих Коллетів, теперішній був третій в династії) в його директорскому кабінеті, умеблюванному червоним деревом. Хезлерігг з'явився коло будинку фірми в авто без номерних знаків і був проведений через чорний хід, але, як тільки він з'явився в приміщенні, його прийняли з належною пошаною.

Навіть ті кілька хвилин, які пройшли, раніш ніж він був відрекомендований Коллету, Хезлерігг встиг відчути певну атмосферу. Вона відчувалась в дрібницях, в тому як говорили про Коллета швейцар і кур'єр, і як звертався до Коллета його секретар: всі любили Коллета і любили з ним працювати, всі знали, що щось сталось, і всім було ніяково.

Певна річ, вони не знали, в чому справа, але Хезлерігга вже сповістили.

(Викрадення дітей з наступною вимогою викупу - справа надзвичайно огидна. На щастя, англійські злочинці рідко цим займаються. Але в цьому році було зареєстровано декілька таких злочинів.)

У Коллета був єдиний син, дев'ятилітній хлопчик. За день до візита Хезлерігга Коллет-молодший прогулювався в парку з тітонькою. На безлюдній стежці коло них зупинилося авто. Якийсь чоловік вийшов з нього, кинув хлопчика на заднє сидіння і поїхав. Все було зроблено надзвичайно просто.

- Наскільки нам відомо, - мовив Хезлерігг, - цим займається тільки одна зграя. Я буду з вами відвертий. Ми майже не маємо про неї відомостей. Але у нас вже було чотири подібних випадки, і схожість між ними надто кидається в вічі, щоб можна було говорити про звичайний збіг.

- А саме? - спитав Коллет.

Хезлерігг відзначив , що він володіє голосом і руки його лежать спокійно, однак вираз очей неможливо вловити. Коллет носив темні окуляри.

- Отже. Спочатку вони не вимагають надто багато. Перша вимога у них, швидше, помірна. Очевидно, вони вважають, якщо жертва погоджується, то і надалі буде платити покірно.

- Поки все збігається, - мовив Коллет. - Вони вимагали 5 тисяч фунтів. Вони отримали б їх ще сьогодні вранці... якби я знав, що це допоможе хоч в чому.

- ...Так само спосіб, яким вони отримують гроші, абсолютно бездоганний. Вони наймають відомих рецидивістів. Не знаю, скільки вони їм платять, ймовірно, стільки, щоб ті захотіли піти на ризик. Ці рецидивісти - лише кур'єри. Ми можемо їх затримати у момент отримання грошей, але це не наблизить нас ні на крок до фактичних організаторів викрадення.

- Грин-парк, з боку Пікаділлі, завтра в два, - сказав Коллет. - Місце мені призначене абсолютно відкрито, по телефону. Не можна їх вислідити?

- Саме на цьому заснована вся їх система, - сказав Хезлерігг. - Кожен крок вони передбачають, всі козирі в їх руках. Досить, щоб гроші були узяті. Існують сотні можливостей передати їх далі. Кур'єр може від них позбавитися в метро, в автобусі, може їх кинути в машину, яка одразу від'їде з максимальною швидкістю. Або в кіно... Гроші можна передати того ж дня, можна через тиждень.

- Зрозуміло, - сказав Коллет, - при чіткій організації це не дуже складно. Які у них ще особливості? - Це він запитав тим тоном, яким бізнесмен збирає інформацію про фірму, з якою збирається зав'язати ділові стосунки.

Хезлерігг запнувся. Проте те, що він знав, рано чи пізно мало бути сказане.

- Ось ще що, - обережно почав він. - Одне необхідно завжди мати на увазі: незалежно від того, скільки їм заплатять... як часто їм платитимуть... як швидко заплатять... дитяти не повернути. Ви дали нам зайвий шанс, з'єднавшись з нами відразу ж. - Коллет не відгукувався. - Ви знаєте Рождера Берстоу? Він втратив дочку. Її звали Джілла. Він платив їм дев'ять разів, в цілому це сто тисяч фунтів. Нарешті він залишився без грошей і повідомив їх про це. На ранок Джілла знайшлася; у сміттєвому ящику за його будинком.

Знову настала тиша. Хезлерігг відмітив, що кісточки однієї з рук Коллета побіліли. Нарешті третій в династії Коллетов встав і сказав:

- Спасибі, пан інспектор. Я знаю номер вашого телефону. Я подзвоню, як тільки що-небудь... що-небудь станеться.

Прямуючи до дверей, він в перший раз зняв окуляри, і Хезлерігг зрозумів по його очах, що знайшов в ньому союзника. Номер був ризикованим, проте вдався. Коллет був готовий до боротьби.

Коли за інспектором зачинилися двері, Коллет протягом декількох хвилин роздумував, а потім натискував кнопку дзвінка і викликав Стівенса.

Стівені, якому місяця або два не вистачало до досягнення повних п'ятнадцяти років, працював старшим кур'єром в бюро Коллета і був природженим організатором. Він вже присвятив досить часу тому, щоб організувати всіх кур'єрів фірми в щось схоже на профспілку, і навіть вже двічі влаштовував відмінно розраховані за часом страйки, один з яких потребував особистого втручання Коллета.

Обидва супротивника показали себе з якнайкращого боку, оскільки, коли Коллет, викликавши молодого Стівенса, попросив його допомогти, молодий Стівені уважно вислухав прохання і пообіцяв повну підтримку як зі свого боку, так і з боку своєї організації.

- Лише жодних кінематографічних трюків, - сказав Коллет. - Ці люди професійні злочинці, небезпечні і обережні. Вони розраховують на те, що за ними стежитимуть. Ми до цього повинні підійти також по-діловому

Це було в середу. А в четвер, в чотири дня, інспектор Хезлерігг знову відвідав будівлю на вулиці Ангела, зробивши все ті ж запобіжні заходи. Коллет сидів за столом червоного дерева.

- У вас є новини? - Хезлерігг швидше стверджував, аніж запитував.

- Перш чим вам відповісти, - сказав Коллет, - я хочу взяти з вас слово, що на основі моєї інформації ви нічого не зробите без моєї згоди.

- Гаразд, - відповів Хезлерігг, - не можу обіцяти, що я не продовжуватиму того, що вже почав. Але обіцяю вам не використовувати вашу інформацію без згоди. Що ви дізналися?

- Я знаю прізвища більшості замішаних в цій справі, - сказав Коллет. - Я знаю, де мій син. Знаю, де вони його тримають.

Коли Хезлерігг впорався з собою, він сказав:

- Поясніть.

- Я довго роздумував над тим, що ви мені сказали про людей, з якими ми маємо справу, - мовив Коллет. - Особливо про людей, які повинні будуть забрати у мене гроші. Зрозуміло, що вони не зупиняться перед вживанням насильницьких методів. Очевидно, вони не бояться навіть арешту. Також абсолютно ясно, що переконати їх немає можливості. Якщо вони дотримуються сценарію, поза сумнівом заздалегідь складеного, вони візьмуть у мене гроші і вручать їх замовникам, не давши нам жодної можливості вислідити їх в цих умовах... Ви граєте в бридж, інспектор?

- Погано, - відповів Хезлерігг, - але люблю цю гру.

- У такому разі ви знаєте віденський початок.

- Теоретично, я ніколи його не застосовував. Там починають з того, що віддають один з козирів?

- Саме так, - сказав Коллет. - Ви пропонуєте противникам не навмисний, в усякому разі на перший погляд, несподіваний дарунок. І як кожен несподіваний дарунок, він збиває їх з пантелику, змішує їм карти. Я вирішив виконати той же маневр. Коротше кажучи, дав їм на п'ять тисяч фунтів більше, ніж вони просили. Я зустрівся з ними - їх було двоє - в Грін-парку, як ми і домовлялись. Я відкрив папку і вручив їм пакет, загорнутий в коричневу бумагу. Вони його швидко відкрили, а я тим часом сказав: "Десять тисяч фунтів однофунтовими банкнотами - все , що вимагалось, так?". Я бачив, як це вразило їх. Щоб дати їм час опам'ятатись, я спитав: "Коли я побачу мого сина?" Старший з них відповів: "Скоро. Ми передзвонимо завтра". Потім вони пішли. Я бачив, як вони на ходу почали сперечатися.

Колет зупинився. Інспектор Хезлерігг, який все ще намагався зрозуміти суть всього цього, мовчав.

- Я це все собі уявляв так, - почав знову Коллет. - Всі їх плани передбачали вручення замовникам п'яти тисяч фунтів. Тому я дав їм десять тисяч. П'ять тисяч могло дістатися їм за умови, що вони триматимуть язик за зубами і швидко все влаштують. Але розумієте, всі банкноти я склав в один пакет. Отже, потрібно було їх перерахувати. А потім вони повинні були ще поділитися цими додатковими п'ятьма тисячами з рештою членів зграї. І перш за все вони повинні були знайти затишне і безпечне місце, щоб всю цю справу спокійно обговорити. Ви зрозуміли, що це значило? Їм довелося відкинути свої первинні плани, так ретельно підготовлені замовниками, і скласти новий план - і швидко. Він мав бути простим - вони вимушені були піти або додому до кого-небудь з них, або до близького приятеля, очевидно туди, де є телефон, - адже повинні ж вони були придумати яку-небудь версію, яка б виправдала в очах замовника їх відмову від первинного плану. Все це були лише мої припущення, але припущення обгрунтовані.

- Так, - сказав Хезлерігг, - розумію. Але не дивлячись на це, треба було за ними стежити.

- Не мені, - відповів Коллет, - хлопчики це зробили для мене. Клуб уважних. Ви можете їх побачити на всіх вулицях Лондона. Вони колекціонують номери автомашин. Їх зібрав мій кур'єр Стівенс, природжений лідер. Я повернувся в свою контору. Через чверть години мені подзвонили: повідомили адресу. Це виявилося поблизу від Кингс Кросс. Я повідомив цю адресу моєму другу. Він займає дуже високий пост, тому його прізвище я опускаю. Протягом п'яти хвилин було організовано підслуховування на телефонній лінії. Він ще встиг зловити заказану з цього будинку розмову. Це була та розмова, яку я хотів почути. Їх з'єднали з Ессексом. Ось адреса, - він подав інспекторові листок. - І прізвища.

- От і все, - сказав Хезлерігг. - Як просто. Проте Скотланд Ярд старався цього добитися протягом шести місяців.

- Мені було що втрачати, на відміну від вас.

- Так, - визнав Хезлерігг. - Що тепер?

- Тепер, - відповів Коллет, - сидітимемо і чекатимемо.

Продовжуючи свою розповідь, Хезлерігг сказав мені:

- Я думаю, що це був один з найсміливіших і обдуманіших планів, які я знав в своєму житті. Він був логічно обгрунтований. Ті, з ким ми мали справу, керувалися інстинктом - інстинктом вбивства; їм відрізняються люди, сплячі з револьвером в руці. Коли їх підлеглі донесли про зміну плану - до речі кажучи, я так і не знаю, яку версію вони придумали, - ті насторожилися. Такі відчувають за версту, якщо щось не так. Вони так звикли до обману, що виробили в собі щось подібне до інтуїції в таких справах. Аби ми тоді пішли зі всіх козирів, ми ніколи не отримали б хлопчика живим. Тому ми чекали. Один з наших вів постійне спостереження за будинком, розташованим на північ від Темзи, між Рейлі і Пітсі.

Весь цей час Коллет працював за столом в своєму кабінеті червоного дерева і керував фірмою. На четвертий день він отримав лист, написаний дитячою рукою.

"Дорогий тато! Я тобі пишу тому, що ти повинен заплатити ще 5 тисяч фунтів. Вони тобі подзвонять і скажуть як. Я добре себе почуваю. Будинок гарний. Кімната дуже хороша. З самого ранку мене будить сонце. З привітом Девід. Постскриптум. Поспіши".

Містер Ендрьюс, старший компаньйон у фірмі "Ендрьюс і Маккей, посередництво в торгівлі нерухомістю Пітсі", з першого погляду оцінив клієнта. З його уваги не випав ані шовковий галстук, ані портфель свинячої шкіри, ані стоявший перед конторою "Даймлер" з шофером в лівреї. Він сказав як можна люб'язнішим тоном:

- Звичайно, містер... е... Робінсон. Ми зробимо все, що в наших силах. Це не той будинок, який кожному підійде, але коли хтось шукає чогось спокійного, далеко від проїжджої дороги...

- Я чув, що зараз будинок зайнятий, - сказав Робінсон.

- Тимчасово, - погодився Ендрьюс. - Але ви вже можете вступити у володіння ним. Теперішній господар здав його на недовгий термін товариству, що цікавиться новими винаходами. Їм була потрібна велика ділянка - ви розумієте, спокій, тиша, жодних цікавих. Єдина скрута полягає в тому, що сьогодні ви не зможете оглянути будинок. Згідно умовам договору ми повинні їх попередити про це за 48 годин.

Робінсон на мить задумався, після чого запитав:

- А у вас немає плану цього будинку?

- Зрозуміло, - відповів Ендрьюс, - коли цей будинок виставили на продаж, ми його надзвичайно точно обмірили. Будь ласка, ось обидва поверхи.

- Лише одна спальня виходить на схід?

- Загалом, так, - Екдрьюс вже давно перестав дивуватися з примх клієнтів.

- ...З самого ранку мене будить сонце, - тихо прошепотів Робінсон.

- Що ви?

- Ні, нічого. Думки вголос. Погана звичка. Вам не задасть клопоту, якщо я ці плани позичу на один день?

- Боже, - відповів Ендрьюс, - ви можете їх тримати, скільки вам буде завгодно.

Був прекрасний сонячний день, четверта година після полудня. Стояла така тиша, що дзвін коси об точильний камінь лунало по всій долині. Сірий будинок вдалині був весь залитий сонцем.

Коли на башті костьолу в Рейлі пробило півгодини, на запорошеній дорозі щось з'явилося. Це був чоловік у формі листоноші, на велосипеді.

Із сторожової на дзвінок вийшла жінка і без слів відкрила стулку високих воріт. Потім вона повернулася в свою кімнату, підняла трубку внутрішнього телефону і повідомила: "Все гаразд. Це листоноша". Коли Коллет повільно вів узятий напрокат велосипед вгору по крутій дорозі, його думки були приковані до важкого мішка, який лежав на багажнику, норовивши кожну мить звалитися. Але з цим нічого не можна було вдіяти.

Коллет притулив велосипед до одвірка, зняв мішок і, тримаючи його в лівій руці, потягнув ручку дзвоника.

Двері відчинив чоловік у вельветових брюках і твідовій куртці. Він міг би бути городником або робітником в парку. Коллет, глянувши йому в очі, зрозумів, що це не так.

- Мовчіть, - сказав Коллет, підкріплюючи слова рухом пістолета, затиснутого в руці.

Чоловік розгубився на мить, а потім відскочив убік, відкривши рот для крику.

Навіть для поганого стрільця три метри - не відстань. Потужний постріл звалив жертву.

У глибокій тиші, що настала слідом за пострілом, Коллет попрямував до сходів. Важкий мішок перешкоджав бігу, але, не дивлячись на це, Коллет показав непоганий час.

Нагорі він побіг вліво з упевненістю людини, яка знає, що йому треба, - до дверей в кінці коридору.

Двері були зачинені.

Коллет приклав дуло пістолета до замка і натиснув курок.

Раз, другий, ще раз. Замок відкрився. Коллет ногою розчинив двері навстіж і зробив крок в кімнату. В кутку напівсидів, скорчившись, хлопчик. Коллет посміхнувся йому з упевненістю набагато більшою, ніж та, яку він відчував насправді, і сказав:

- Дорогу, синку. Завіса піднімається.

Кажучи це, він збирав матрац, ліжко, килим і два маленькі крісла і складав з них барикаду. Покінчивши з цим, він розв'язав мішок, витягнув з нього якийсь дивний предмет, прилаштував його на саморобній підставці і почав чекати.

Джо Киллер вбивав дітей не лише в цілях наживи, але і для власного задоволення. Боягузом, проте, він не був. Побачивши одного зі своїх людей вбитим в холі, він блискавично обдумав план контратаки.

- Візьми велику драбину, - наказав він помічникові, - притули її до вікна на другому поверсі із зовнішнього боку. Звідти можна побачити двері спальні. Якщо вони зачинені, почекай. Якщо ж відкриті, почни стріляти в кімнату, цілься вище. Ми увійдемо разом.

- Він нас перестріляє, як тільки ми з'явимося...

- Він не матиме можливості, - відповів Кілер, - якщо Хеппі зв'яже його вогнем. А крім того, мені здається, що він не дуже знається на пістолетах. Йому було потрібно чотири постріли, щоб розбити замок, точно? Ще питання?..

Майже в кілометрі звідти, при в'їзді до долини, в чотирьох поліцейських машинах при звуках пострілів були запущені мотори.

На даху однієї з них лежав інспектор Хезлерігг, затиснувши в руці підзорну трубу.

Суперінтендант графства Ессекс окинув його поглядом.

- Я налічив п'ять пострілів, - сказав він. - Рушимо?...

- Ні, сер, - відповідав Хезлерігг.

- Ви пам'ятаєте про обумовлений сигнал?

- Ви думаєте, йому вдасться? - в голосі суперінтенданта була тривога.

- Поки він справляється з усім не так вже і погано.

...Першим це помітив шофер однієї з машин і закричав. З вікна на другому поверсі сірого будинку повалив густий дим, клубами піднімаючись в небо.

Всі чотири машини з ревом знялися з місця.

У коридорі все йшло відповідно до плану. Під прикриттям пострілів з вікна Джо Киллер і його два помічники пересувалися сантиметр за сантиметром по-пластунськи. Пістолети вони тримали перед собою.

В кінці коридору знаходилися двері, розчинені гостинно. По мірі того, як йшло просування вперед, у полі зору нападаючих з'являвся край барикади, побудованої Коллетом, але його самого не було видно.

Ще п'ять метрів.

І ось тоді, коли троє чоловіків приготувалися до останнього стрибка, щось вирвалося їм назустріч. Величезний чорно-жовтий струмінь вогню, сліпучий, тріскучий, смердючий бензином. Він наздогнав їх, коли вони кинулися назад...

- Коли ми дісталися місця події, нам мало що залишилося зробити, - розповідав далі інспектор Хезлерігг. - Одного ми схопили в саду, нерви у нього ні до біса не годилися. Він справляв враження людини, що намагається віддати себе в руки поліції. Що стосується останніх трьох - вогнемет належить до неблагородних видів зброї. Від всіх трьох залишилося небагато, скажімо, рівно стільки, щоб наповнити сміттєвий ящик, в якому колись знайшли маленьку Джіллу Берстоу.

Я вам доповім, із знавцями краще не зв'язуватися.

2007