• Новини
• Спонcорам
• Бiблiотека
• Автори
• Пiдприємство

Блискуча держава Київська Русь припинила своє існування у 40-х рр. XIII ст. Це сталося внаслідок монголо-татарської навали... Орда хана Батия завоювала переважну більшість київських князівств, вогняним смерчем пронеслася по квітучих містах і селах, залишаючи по собі гори трупів та згарища. Чимало людей було забрано в неволю, обернено на підданих Золотої Орди. Але героїчний опір наших предків кочівницьким ордам не пішов надаремне. Київська Русь прийняла на себе найпотужніший удар монголо-татарських загарбників і врятувала від загибелі європейську цивілізацію.

Героїчні традиції Київської Русі продовжувалися у житті тих князівств, яким вдалося зберегти свою незалежність, і тих котрі боролися за її відродження. Північно-східна Русь стала територією формування російської народності, західна - білоруської, південно-західна - української (руської). Північно-східна Русь (Московське, Тверське та Інші князівства) вела боротьбу, головним чином, проти Золотої Орди. Цей шлях, осяяний перемогою на Куликовському полі 1380 р, привів до повалення татарського іга у 1480 р. і утворення Російської централізованої держави. Як підкреслював Фрідріх Енгельс, тут "підкорення удільних князів ішло рука в руку з визволенням від татарського іга". Інакше склалася доля західної та південно-західної Русі. Західна Русь, тобто Білорусія, майже одразу була поглинута молодою феодальною державою - Литвою, котра розгорнула наступ і проти ординців, що кочували в степах Східної Європи. За таких обставин деякі князі південно-західної Русі, тобто України, обрали з двох зол менше і підкорилися литовським правителям. Але більшість з них, як-от: переяславський князь Олег, луцький князь Лев Данилович, полягли з мечем в руках, боронячи свої землі від загарбників. Врешті-решт більшість українських земель у XIV ст. опинилася під владою Литовської держави, яка стала називатися Великим князівством Литовським. Скориставшись ослабленням Русі внаслідок монголо-татарської навали, угорські феодали завоювали у XIII ст. Закарпаття й Північну Буковину. Дещо пізніше (у 1352 р.) останньою заволоділи молдавські правителі.

У тяжкій борні проти золотоординських загарбників лише одній південноруській землі вдалося відродити свою незалежність. Це було потужне Галицьке-Волинське князівство, котре розцвіло завдяки зусиллям Ярослава Осмомисла, Романа Великого та короля Данила Романовича і стало пізніше головним центром формування української народності. Ця держава охоплювала значну територію від Бреста й Гродна на півночі до Чорного моря на півдні, від Сану й Засання на заході до Случі й витоків Росі на сході У 1253 р галицько-волинський князь Данило Романович навіть отримав королівську корону від посланців римського папи Інокентія IV На жаль, нові вторгнення монголо-татарських орд під проводом Куремси, Бурундая, Ногая, Телебуги та інших ханів, напади польських, угорських та литовських військ, феодальні усобиці значно послабили Галицько-Волинське князівство, котре у 1340 р розпалося на дві частини Одна з них (Волинь) перейшла під владу великого князя литовського Любарта, а друга (Галичина) була завойована польським королем Казимиром III у 1349 р Ще довгий час Волинь та Поділля були ареною боротьби між Польщею та Великим князівством Литовським, аж поки останнє не взяло гору.

Литовська держава, котру небезпідставно називають також Литовською Руссю, у XIV-XV ст охоплювала дуже велику територію в Європі її східні кордони доходили у XV ст майже до Калуги и Ржева, південні - омивалися водами Чорного моря (між гирлами Дніпра й Дністра), західні - сягали Польщі, галицьких земель, а північні - межували із Псковським князівством та Тевтонським орденом.

Дев'яносто відсотків усієї території Великого князівства Литовського складали тоді землі Білоруси, частково України та Роси, які в економічному і культурному відношенні стояли вище Литви Не випадково литовські завойовники опинилися під надзвичайно сильним культурним впливом східнослов'янських народів. Так, чимало литовських князів прийняли православ'я, охоче укладали шлюби з українськими й білоруськими княгинями. Державною мовою Великого князівства Литовського стала мова "руська", тобто білоруська та українська. Саме тоді народилася відома приказка: "Квітне Польща латиною, квітне Литва русиною!".

Велике князівство Литовське відігравало в той час дуже важливу роль у боротьбі проти німецької експансії в Прибалтиці. Так, за часів польського короля Ягайла, литовця за походженням, і великого князя литовського Вітовта їхнє об'єднане військо, до складу якого входили також українські частини, розгромило німецьких рицарів Тевтонського ордену під Грюнвальдом у 1410 році. Цю битву яскраво змалював польський письменник Генрик Сенкевич в історичному романі "Хрестоносці". Литовські, українські й білоруські загони на чолі з Жигмунтом Корибутовичем та Федором Острозьким допомагали гуситам Яна Жижки в їхній боротьбі за незалежність Чехії. Однак після смерті Вітовта у 1430 р. Велике князівство Литовське все більше підпадає в залежність від феодальної Польщі. Союз, укладений між обома державами у 1385 р. (Кревська унія), успішно протидіяв німецькій феодальній агресії, але з 30-х років XV ст. він все більш набирає нерівноправного характеру по відношенню до Литви, не кажучи вже про Україну чи Білорусію.

Після Люблінської унії 1569 р і утворення єдиної Польсько-Литовської держави - Речі Посполитої (від латинського respublika - республіка), а також наступної Брестської унії 1596 р на Україні та Білорусії запанував справжній колоніальний режим. Про це свідчать численні джерела Досить навести уривок із мемуарів французького інженера Гійома Левассера де Боплана, котрий довго жив на Україні, а на початку 30-х років XVII ст. керував будівництвом фортеці Кодак на правому березі Дніпра біля першого (Козацького) порога "Селяни тут надзвичайно бідні, бо мусять тричі на тиждень відбувати панщину своїми кіньми і працею власних рук Крім того, залежно від розмірів наділу повинні давати відповідну кількість зерна, безліч каплунів, курей, гусей і качок перед Великоднем, зеленими святами і на різдво. До того ж мають возити для свого пана даром дрова та й відбувати багато інших робіт, яких не мали б робити. Ще вимагають від них грошових податків, крім того, десятину з баранів, поросят, меду, усіляких плодів, а що три роки й третього волика. Одне слово, селяни змушені віддавати своїм панам усе, що тим лише заманеться вимагати. Не дивно, що цим злидарям у таких тяжких умовах не залишається нічого для себе. Але це ще не все. Пани мають безмежну владу не тільки над селянським майном, а й над їхнім життям; такою великою є необмежена свобода польської шляхти (яка живе наче в раю, а селяни наче в чистилищі), що коли селяни потрапляють у ярмо до такого пана, то опиняються у гіршому становищі, ніж каторжанин на галері. Таке рабство є причиною того, що багато селян тікає, а найвідважніші з них подаються на Запоріжжя".

Таким чином, однією з двох головних причин утворення козацтва є визиск з боку феодалів та міської верхівки Польсько-Литовської держави, котрий змушував до втечі селян і міську бідноту Другою причиною була турецько-татарська агресія, яка у середньовіччі являла собою смертельну небезпеку для слов'янських та ряду інших народів.

Наступником Монгольської Імперії Чінгісхана та його нащадків у Східній Європі була Золота Орда. Після її розпаду в середині XV ст. виникає ряд ханств та орд, і серед них - Кримське ханство (1449 р.), яке володіло землями Північного Причорномор'я та Приазов'я. Під ударами Роси та Великого князівства Литовського Кримське ханство та підлеглі йому орди продовжували слабшати і опинилися на грані падіння. Але якраз в цей час до нашої батьківщини докотилася хвиля нової навали, на цей раз турецької. Туреччина з невеличкого феодального князівства протягом XIV-XVI ст. перетворилася в Османську Імперію, яка розляглася на трьох континентах (Азія, Африка, Європа) від Атлантики до Індійського океану. У 1475 р. турки завоювали Крим, і хан визнав себе васалом турецького султана Незабаром Туреччина охопила кільцем своїх фортець Чорне та Азовське моря. Найпотужніші фортеці турки будували в гирлах рік Дніпра (Кінбурн), Дністра (Акер-ман), Дунаю (Ізмаїл), Дону (Азов) та ш. Окрім того, на морському узбережжі та в ряді міст вони заснували ще цілий ряд фортець: Очаків, Кілію, Тягиню (майбутні Бендери), Хаджибей (майбутня Одеса). За допомогою турків кримський хан перетворив Перекоп у неприступну твердиню, що надійно перекривала шлях до Криму, зміцнив укріплення таких значних міст ханства, як Кафа (Феодосія), Гезлев (Євпаторія), Дженішке (Генічеськ) та ін. Взагалі, після 1475 р. становище України, як і інших слов'янських земель, а також Молдавії, Валахії, Угорщини та інших надзвичайно погіршилося. Об'єднані турецько-татарські загони здійснювали напади в глиб країни, плюндруючи міста і села, забираючи в неволю десятки тисяч людей. і раніше работоргівля була важливим джерелом прибутків у слаборозвинутому Кримському ханстві, а тепер, коли Османська Імперія потребувала величезної кількості рабів, наскоки ординців заради ясиру стали основним заняттям татар. Як бачимо, турецько-татарська агресія загрожувала самому існуванню українського народу Але наш народ вистояв і на цей раз він створив власні збройні сили, куди увійшли кращі його сини, і оборонив свою землю від загарбників.

Отже, козацтво утворилося у ході постійної боротьби українського народу проти феодальної Польсько-Литовської держави (Речі Посполитої) та турецько-татарської агресії.

Що ж, власне, означає слово "козак"? Починаючи з XVI ст Історики ведуть гострі суперечки з цього приводу Слово "козак" виводили від назви прикубанського племені касогів - сусідів Київської Русі, від назви народу хазар (казар), від легендарного вождя Козака, від "коси", від "кози" та ш ті, хто виводив слово "козак" від "коси", вважали, що перші козаки, воюючи проти монголо-татарських загарбників, були озброєні косами й серпами ті, хто виводив це слово від "кози", запевняли, що козаки були спритними, як кози, вдягалися в козячі кожухи, говорили гучними й гортанними голосами Тепер ці "теорії" викликають посмішку, але в часи зародження Історії як науки вони серйозно обговорювалися вченими мужами Лише одна з висловлених у XVI-XVII ст. думок знайшла певне підтвердження в джерелах і була розвинута, хоч і по-різному, сучасними істориками Слово "козак" має, безперечно, тюркське походження і йому властиве широке значення у половецькій, татарській, турецькій та деяких інших мовах. Найчастіше воно означало вільну, незалежну й озброєну людину, а половці називали козаками тих, хто ніс сторожову службу, оберігав кордони племені від ворогів. Деякі кочові племена навіть отримали назву, що походить від цього слова, наприклад: казахи (кайсаки). Отже слово "козак" прийшло до слов'янських мов зі сходу і було запозичено, як і багато інших, від тюрків, як-от: "гарба" (арба), "гарбуз", "башлик", "кавун", "базар", "очкур", "тютюн", "харциз", "ярлик" та ін. Але потрапивши на слов'янський грунт, слово "козак" пустило міцні корені і стало вживатися для означення окремого соціального стану; для означення людей, вільних від кріпацтва, котрі поруч з господарськими заняттями були в постійній готовності для оборони рідної землі від іноземних загарбників. Козаки називалися "запорізькими", бо головні їхні центри знаходилися звичайно нижче Дніпровських порогів. Приблизно в той же час за подібних обставин на річці Дон формується донське козацтво. На відміну від запорізького козацтва донське утворювалося на основі переважно російського етносу. Спільна доля запорізького та донського козацтва сприяла їх братерським відносинам.

***

Мабуть, всі пам'ятають початок прекрасної повісті про запорізьких козаків М. В. Гоголя "Тарас Бульба". Додому, в садибу запорізького полковника Тараса Бульби повертаються з Києво-Могилянської академії (колегії) після тривалого навчання його сини - Остап та Андрій. Та короткочасною була радість матері, бо батько негайно відправляє своїх синів, що набули вищу освіту, в козацьку науку, на Січ. Не тільки М. В. Гоголь, який був добрим знавцем історії і звичаїв козацтва, а й історичні джерела засвідчують високий рівень освіти на Україні, зокрема, на Січі в XVI-XVIII ст.

Деякий час вищу освіту українські юнаки могли набути тільки за кордоном. В козацьких реєстрах, починаючи з XVI ст., зустрічаються записи, в яких, крім імені, прізвища або роду занять козака, є слово "бакалавр". Наприклад, "Денис Бакалавр" або "добрий дяк Бакалавр". Не виключено, що вони набули освіти в західноєвропейських учбових закладах, після закінчення яких надававсь вчений ступінь бакалавра. Частина українців ставала провідними вченими в європейських вищих учбових закладах. Так, ректором Болонського університету 1481-1482 рр. був видатний український вчений Юрій Дрогобич. Падуанський університет на початку XVII ст. закінчив близький товариш Петра Сагайдачного Ізекіїл Курцевич, а також соратник Богдана Хмельницького Станіслав Морозовицький, відомий в народі під іменем Морозенка. Полковник Морозенко загинув під час облоги Збаража (1649 р.). Саме про нього складено одну з найбільш відомих народних дум "Ой, Морозе, Морозенку". Серед випускників західноєвропейських вищих учбових закладів знаходимо імена українських письменників, поетів, діячів культури того часу. Та ось 1576 року князь Костянтин. Острозький у м. Острозі на Волині засновує Острозьку колегію, перший учбовий заклад вищого ступеня України. В ньому було поєднано кращі традиції освіти Київської Русі та досягнення західноєвропейських університетів. При Острозькій колегії створюється видавничий гурток, на базі якого першодрукар Іван Федоров здійснює перевидання українського "Букваря" та видання так званої "Острозької Біблії". Ці книжки відіграли важливу роль в поширенні освіти на українських землях. Острозьку колегію, а потім Віденську академію, закінчив автор слов'яноруської (слов'яноукраїнської) "Граматики" (1619 р.) Мелетій Смотрицький. До середини XVIII ст. вона була єдиним підручником з граматики на Україні, в Росії та Білорусії. Книга мала великий вплив на розвиток мовознавства усіх слов'янських народів. Однією з особливостей навчання в Острозькій школі було виховання патріотизму, любові до , рідного краю. Саме тому багато вихованців колегії були безпосередньо пов'язані з боротьбою, яку вело запорізьке козацтво проти соціального та національного гноблення. Так, Дем'ян Наливайко був одним з впливових діячів острозького культурно-освітнього гуртка, активно виступав проти гнобительської політики польської шляхти та експансії католицизму. Коли його брат Северин Наливайко очолив селянсько-козацьке повстання проти магнатсько-шляхетської Польщі, Дем'ян Наливайко на чолі одного з загонів взяв в ньому участь.

Наприкінці XVI ст. в містах України на базі ремісничих цехів, виникають національно-релігійні об'єднання міщан - братства. Вони очолюють боротьбу проти політики національних та релігійних утисків, яку проводили шляхетська Польща та католицька церква на Україні. У ході і боротьби братства створюють свої школи. Перша така школа виникла 1585 р. у Львові, а на початку XVII ст. -у більшості міст України. Під впливом братств виникають також парафіяльні школи при церквах та монастирях. Про високий рівень освіти на Україні свідчать іноземні автори, які побували в ті часи на її землі. Одна з найбільш, яскравіших звісток належить вже згадуваному Павлу Халебському, який пише: "У країні козаків усі діти вміють читати, навіть сироти".

Великий вплив на козацтво у вихованні анти-уніатських і антикатолицьких переконань мали твори українських письменників-полемістів -братів Зизаніїв, Іова Борецького, Захарії Копистенського, Феодосія Софоновича та ін.

Вихованцем Острозької колегії був і гетьман Запорізького Війська Петро Конашевич-Сагайдачний. Як талановитий полководець і флотоводець він відіграв значну роль у боротьбі проти турецько-татарської агресії, а також сприяв розвитку української освіти та культури. За його ініціативою запорізькі козаки почали надавати матеріальну підтримку братському рухові. У 1620 р. П. Сагайдачний разом з усім Військом Запорізьким вступає до Київського братства. Це була подія великого політичного значення, яка свідчить про участь Січі в суспільно-політичному і культурному житті України. Особисто Сагайдачний приділяв велику увагу розвитку Київської братської школи та Києво-Братського училищного монастиря, прибутки якого йшли на утримання школи. Смерть П. Сагайдачного, що наступила 1622 р. від ран, які він отримав у битві під Хотином 1621 р., викликала великий смуток серед вчителів та учнів братської школи. Помираючи, Сагайдачний відписав своє майно Київській, Луцькій та Львівській братським школам. У вірші-некролозі на його смерть один з учнів писав:

"Маетность свою роздав - єдну на шпиталі. Другу зась на церкви, школи, монастирі. І так все спорядивши, живота доконав. При церкві Братськой чесно в Києві поховай, в котроє ся братство зо всім Войськом вписав

І на нього ялмужну зачную одказав...

Видів он і Львовськоє братство, хоть далеко. Церков їх в місті наділив не ледаяко, суму значну грошей до братства лекговав, а жеби науки там били пильне жадав"

Поховано Сагайдачного на території братської школи. Зараз поряд з його могилою розташована будівля Києво-Могилянської академії, яка була створена 1632 р. на базі братської школи шляхом поєднання з нею школи Києво-Печерської лаври. Коли розпочалися переговори про злиття цих шкіл і створення Київської колегії, Запорізьке Військо як куратор братської школи підтримало ідею створення цього вищого учбового закладу, гарантуючи йому своє піклування. Про це свідчить листування (березень 1632 р.) між гетьманом Війська Запорізького Іваном Кулагою-Петрижицьким та архімандритом лаври Петром Могилою. Видатний культурно-освітній діяч України Петро Могила стає першим ректором колегії, а потім -митрополитом. Враховуючи його провідну роль у створенні колегії, до її назви включають його прізвище. Києво-Могилянська колегія стала першим вищим учбовим закладом східних слов'ян. В заснуванні Київського братства, школи та монастиря при ньому, а також Києво-Могилянської колегії активну роль відіграла людина, Ім'я якої займає почесне місце поряд з П. Сагайдачним, П. Могилою, керівництвом Запорізької Січі... Це Єлизавета Гулевичівна, дружина київського воєводи, поборниця українського освітництва. Вона подарувала у 1615 р. свою садибу з землями для створення цього культурно-освітнього комплексу. Останні роки життя Є. Гулевичівна провела в Луцьку, брала участь в діяльності Луцького братства.

Участь Запорізької Січі в створенні Києво-Могилянської колегії свідчить про активну громадянську позицію та високий рівень духовності козацтва. Це спростовує закиди деяких "Істориків", які поливають брудом козацтво і твердять, що запорожці були зграєю розбійників та п'яниць.

Викладання в Києво-Могилянській колегії велося, як і в західноєвропейських університетах, переважно латинською мовою. Навчання відбувалося в чотирьох нижчих класах, а також в класах поетики, риторики і філософії. За програмою колегії діяли школи в Вінниці та Кременці. Діяльність колегії та підпорядкованих їй шкіл відбувалась в гострій боротьбі з єзуїтськими учбовими закладами, їх створювали єзуїти на противагу православним школам та колегіям і всіляко заохочували до них українських дітей та юнаків, щоб залучити їх до католицької віри.

Набуваючи освіту на Україні, а також в західноєвропейських учбових закладах, козацька молодь добре володіла латинською мовою, що тоді була мовою міжнародного спілкування. Латинська мова була в пригоді запорожцям під час їх закордонних походів та в спілкуванні з Іноземними послами. Про те, що серед козаків знання латині було досить поширеним явищем, свідчить такий історичний факт. У 70-х рр. XVII ст. шестеро козаків втекли з турецької неволі І звернулися за допомогою до французького посольства в Стамбулі. Французькі дипломати повелися з ними не за заповідями християнської моралі -одну неволю замінили іншою. Втікачів було надіслано на галеру короля Франції Тут з ними мав бесіду католицький монах Анрі де Монбаз, який займався наверненням і новірців до католицтва. За його повідомленням, це були освічені люди, що знали латинську мову. "Примушувати міняти віру таких чесних і відважних людей буде безчесно", - писав монах до представників влади. Про рівень освіти, зокрема письменності козаків, свідчить ще один факт Після ліквідації Січі 1775 р. запорожці складали присягу на вірність царському уряду. Судячи з підписів під присягою, переважна їх більшість була письменна.

Серед випускників Києво-Могилянської колегії (а з 1701 р. - академії) були не тільки культурно-освітні діячі України, а й значна частина козацьких воєначальників. Серед них соратники Б Хмельницького Іван Чернята, Федір Лобода, Тимофій Носач, Іван Кравченко, а також гетьмани України Іван Виговський, Павло Тетеря, Юрій Хмельницький та Іван Самойлович.

Богдан Хмельницький, як свідчать історики, закінчив православну школу десь на Київщині, а потім продовжив навчання в одній з єзуїтських шкіл на заході України або в Польщі Про високу освіченість гетьмана було добре відомо при королівських дворах Європи Він володів латинською, українською, польською, турецькою, татарською, французькою мовами Папські нунції вважали, що він знає італійську мову. Як високоосвічена людина Б. Хмельницький піклувався про розвиток освіти на Україні. Своїми універсалами він надає великі привілеї Києво-Могилянській колегії та Братському монастирю, передає їм значні маєтності. Ці привілеї він включає в мирні угоди, які були підписані з польським урядом під Зборовом (1649 р ), Білою Церквою (1651 р ), а також в Переяславські статті (1654 р ) Наступники Б. Хмельницького також виявляли піклування про розвиток колегії. В колегії (академії) навчались студенти-росіяни, зокрема, М. В. Ломоносов (1747 р.), білоруси та представники інших національностей. В той же час такі провідні українські вчені, як Ф. Прокопович, С. Яворський, професори та випускники Києво-Могилянської академії працюють викладачами в заснованій у 1687 р. в Москві Слов'яно-греко-латинської академії. Вони також відкривають школи в містах Росії, навіть Сибіру, дарують цим школам свої особисті бібліотеки. Осередки освіти існували безпосередньо на запорізьких землях-паланках, а також у фортеці Січі. На початку XVII ст. виникла школа при Самарському Пустинно-Микільському монастирі, будівля якого розташована зараз на околиці м. Новомосковська Дніпропетровської області. В школі навчали письма, церковного читання, співу та музики. Такі школи існували при всіх 44 церквах на Січі. Біля церкви з одного боку будувався "шпиталь", тобто лікарня для поранених та хворих козаків, а з іншого -школа. В запорізьких школах навчалися козацькі діти з паланочних населених пунктів, а також джури -підлітки, що бралися для виховання досвідченими козаками та військовою старшиною з України. У той час посада вчителя була невід'ємною від посади священика або ієромонаха. Формування світогляду дитини та її морально-етичних рис відбувалося на релігійному грунті. Практику з читання або співів школярі проходили в церкві під час служби, а також під час проведення інших релігійних служб (похорони, різні посвяти та ін.). Вчитель-наставник піклувався не тільки про знання, виховання учня, а й про його здоров'я. Як повідомляє історик Д. I. Яворницький, на Січі існувала школа музичної грамоти та церковного співу В 1770 р цю школу перевели у слободу Орловщину Він також пише, що загальноосвітня січова школа мала самоврядування, подібне до адміністративного устрою Січі Школярі мали двох отаманів, яких обирали поміж себе, спільні кошти. Навчатись в січовій школі було чимало бажаючих, тому в середині XVII ст. вона була переповнена учнями. Вчилися в ній як малі діти, так і дорослі юнаки. Найбільш здібні продовжували навчання в Києво-Могилянській академії та закордонних університетах.

Ще одним показником освіченості запорізького козацтва було шанобливе ставлення до книги У фондах Дніпропетровського державного історичного музею імені Д. І. Яворницького збереглася велика кількість книг, які належали колись запорізьким козакам та були зібрані до музею Д. І. Яворницьким, цим невтомним шукачем запорізької старовини. Сьогодні ці книги ретельно досліджені та описані кандидатом історичних наук, співробітницею музею Світланою Вікторівною Абросімовою, яка склала їх детальний каталог. Про що ж розповіли дослідниці маргіналії, або написи на полях книжок, зібраних з козацького краю?

Як свідчить запис на "Пречистих Акафістах", виданих 1674 р. у друкарні Києво-Печерської лаври "за благословінням" видатного культурно-освітнього діяча України Іннокентія Гізеля, ця книжка належала свого часу "товаришеві куреня Іркліївського". А ось "Євангеліє", видруковано у Москві 1735 р Судячи з напису на ньому, воно було придбане на кошти "товариша" Поповичовського куреня Никифора Рябошапки і передано задля відпущення його гріхів до Нехворощанського монастиря Серед власників інших книг з колекції Дніпропетровського історичного музею знаходимо імена козака Полтавського куреня Ігната Губи, козака Калніболоцького куреня Андрія Псопчого, козака Величківського куреня Дем'яна Легуша, отамана Сергіївського куреня Леонтія Облуповського та інших запорожців. Звичайно, купувати та дарувати книги могли дозволити собі тільки заможніші козаки, як і будувати за свій кошт і оздоблювати церкви могла тільки запорізька старшина, та то була ознака часу. Соціальне розмежування та нерівність були характерні для розвитку всієї Європи XVI- XVIII ст., що однак не заважає нам захоплюватися тогочасними досягненнями освіти і культури. Ознакою розвитку освіти на Україні була її відносна демократичність - поширення досягнень культури на козацтво -близьку до народних низів верству населення.

Запорізьке козацтво, вийшовши на сцену політичної боротьби наприкінці XVI століття, вже через кілька десятиліть, під час визвольної війни українського народу (1648-1654 рр.), надало свій політично-адміністративний та військовий устрій всій Україні. Виникнення гетьманату - козацької держави - сприяло поширенню на всі українські землі тих політичних, ідеологічних, культурних ідеалів, які виробило в собі запорізьке козацтво. Звичайно, це був не простий процес, "козацька культура" сприймала, а також включала в себе надбання інших районів України, та все ж перевага саме козацького елементу в соціальному, політичному, культурному житті України XVI- XVIII ст. була очевидна сучасникам і місцевим, і іноземним. Подорожі на Україну сприймалися в Європі, як подорожі в "країну козаків".

2007